Філософія Азії з Євгенієм Іхельзоном

Фото: Євген Іхельзон

Релігієзнавець за освітою, Євген Іхельзон, був одним із найбільш очікуваних спікерів на мандрівницькій конференції Compass 2017. Як вдало вказано в анонсі до виступу: … Він знає про Азію все, бо живе там більшість місяців у році, а своїми знаннями завжди радий поділитися з іншими. Українські ЗМІ називають його “гуру самодіяльних мандрів”, а от він сам говорить про себе “мандрівний філософ”.

Залишивши журналістику в 2013 році, Євген Іхельзон переїхав в Азію, але продовжує вести популярний блог про політику. Він керує компанією “Я люблю Азію”, і здатен прокласти вам маршрут у найвіддаленіший куток Індії.  Тому Explorer.life не міг не скористатися такою нагодою зустрічі, і розпитав  про вплив якого зазнає людина що потрапляє до цього континенту. 

Євгене, давайте почнемо з вашої першої паломницької мандрівки до Індії, вона відбулася у 1996 році ?

Пам’ятаю, в цей час якраз почали видавати закордонні паспорти. На щастя, мій дядя зробив для мене паспорт, що значно полегшило для мене виїзд. Це була моя друга мандрівка за кордон. Мабуть, цікавить чому саме паломницькі мандри? Направду, відповідь проста: хто що вибирав. Я родом з Донецька, не мав тоді ні роботи, ні грошей, мав тільки 23 роки, я тільки закінчив університет. Почав викладати історію релігії, в тому числі й буддизму. Ця подорож стала для мене шансом побачити світ, про який я розказував студентам. Мандрівка була простою і бюджетною, яку організовує мій учитель, Дзюнсей Терасава учитель чернечого Ордена Ніппондзан Мьоходзі у Євразії, і досі. Нас, учнів, тоді було 16. Ця подорож тривала майже 2 місяця, ми об’їздили тоді пів-Індії, у деякі з цих місць я повертаюся і досі, але вже зі своїми групами.

Як склалося Ваше життя після цієї подорожі, чи не стала вона для вас своєрідним «катарсисом» ?

Воно було різним. Звичайно, мене завжди манило вернутися назад до Індії. Я не впевнений, що це був якийсь переломний момент. Від самого початку і до кінця, ця подорож відкривала для нас справжнє індійське життя: кольорове, життєрадісне, не таке як у нас. Добре пам’ятаю своє повернення: це був початок лютого і ми поверталися без грошей, звичайно ж. Спершу, добиралися поїздом до Самари. Аж добу сиділи чекали на поїзд, а потім їхали у Харків, з нього до Донецька вдвох з моїм другом. Ми вийшли і я побачив сіре місто в сірих кольорах, сірих людей. І тоді я зрозумів, що в Україні немає людей. Маю на увазі кількісно. Наприклад, йдеш по вулиці взимку, а на ній нікого. Ще цікаво, що настрої, менталітет зовсім інший, нема кольорів. Нема розмаїття кольорів у повсякденному житті, нема цих барв у серці, у душі, у нас завжди були чорно-білі настрої. І зараз це все залишається, хоча ми відкрилися для світу.

Маджну Ка Тілла – історичний район в Делі, відомий своєю колонією тибетських біженців. Фото: Євген Іхельзон

Поділіться, що Вас робить таким спокійним, завжди врівноваженим? Це все вплив Азії?

Я почав замислюватися, що люди є нервовими ще в 17 років. Серед безлічі питань мене найбільше цікавило проблема страждань та незручності, яка оточує постійно. Тут є левова частка причини в країні, бо вона існує в такому середовищі. У нас така культура, що ми не хочемо комфорту. Я вважаю, що найкомфортніше місто України – Львів. Тут українці прагнуть найбільше зручності і турбуються, щоб її роздобути. Цю атмосферу створюють: затишні кафе, звідки грає приємна музика, де можна випити ароматну каву. Але все пізнається в порівнянні. Я, проживши 3 роки в Малайзії, ні разу не чув, що люди сварилися. В азійських країнах присутня делікатність у мові, у міжособистісному спілкуванні; у Брунеї люди взагалі не говорять, сідаєш у човен, маршрут якого триває 50 хвилин, і весь час у тиші і бачиш усмішку на устах пасажирів. І в такі моменти ти просто відчуваєш, що вони не напружені, вони задоволені життям. Взагалі життя у Азії так налаштовано: люди всім задоволені.

Чи порадите якісь цінності життя Азії, які вартувало б інтегрувати українцям?

Важке питання. Нам варто було б менше турбуватися мовним питанням, хто що в кого вкрав, вбивствами – ці речі викликають стрес. Навчитися бачити світ не чорно-білим, а є ще й сірий колір. І не говорити слоганом «не повісимо олігархів – будемо рабами». Між цими двома крайностями є золота середина, яку вартувало б знайти.

Південна Індія. Фото: Євген Іхельзон

А існують суто азійські звички, які вкорінилися у Ваше життя?

Звичка говорити з незнайомими людьми, посміхатися до будь-якої людини. Звичка не поспішати, якою живе Азія, вона просто вчить терпінню. На мою думку, цей багатогранний континент вчить бути щирим з людьми та довіряти всім, навіть якщо люди цього не заслуговують, робити самому перший крок. Якщо провести паралелі з Україною, ти посміхаєшся – ти ідіот, коли ти вітаєшся – напружуються.

Які країни Ви відкриваєте для себе зараз?

Я ніколи не був у Тайвані, ніколи у Японії. Туди не поїхав, бо останні 8 років просто бракує часу. Оскільки, я керую компанією, я маю не достатньо днів для власних подорожей. Проте у мене є «мої» країни: Сингапур, Китай, Індія, Філіппіни, Узбекистан, Киргизстан, у які я часто їжджу та завжди відкриваю для себе з нового боку.

Гобі – просторий регіон у Центральній Азії, що характеризується пустельними і напівпустельними ландшафтами. Фото: Євген Іхельзон

А які країни Азії Ви порадити відвідати в першу чергу ?

Звичайно ж, всім раджу Індію та Китай. З простих причин, бо вони є дуже великі, мають грандіозну історію, яка сягає тисячі років, архітектуру, яка збереглася з тих часів, і остання річ – ці країни можна відвідувати безліч разів.

На порталі «Я люблю Азію», розміщене оголошення про унікальний маршрут «Дах світу» це маршрут по долині Катманду, Тибет, Західний Китай. Ви є автором і гідом подорожі. Дуже привабливо звучить, що це за подорож і в чому її унікальність ?

Ми починаємо цей маршрут у Катманду, тутешній народ дуже подібний до індійців: вони живуть як вони Ми перетинаємо кордон по суші до Тибету, ми бачимо тибетців, які живуть на висоті більше ніж 4 000 метрів, вони всі буддисти, абсолютно інша культура: інший одяг, інші обличчя. Потім перетинаємо Тібет, спускаючись до провінції Цинхай. Там живуть монголи з китайцями разом, зовсім інші аборигени ніж в Тибеті. Згодом йдемо до китайської провінції Тянь-Су, вони є теж цікаві. Наприклад, їсти ослятину для них є досить звично, живуть у пустелі і там вирощують виноград. Потім їдемо на Захід і потрапляємо у мусульманський регіон — Сіньцзян. А ще потім перетинаємо кордон і потрапляємо у пострадянський світ, у Казахстані. Тобто, за одну поїздку, протягом 18 днів, ми маємо уявлення про цілий світ.

Маршрут «Дах світу» пролягає по долині Катманду, Тибету, Західному Китаю, а завершується в Казахстані. Подорож в серці Азії триватиме майже місяць. Фото: компанія “Я люблю Азію”.

У Вас часто беруть інтерв’ю, Ваша думка є цікава, її хочуть чути люди. Як вважаєте чому вона така важлива для оточуючих? Це пов’язано з азійським способом мислення, чи якоюсь новою візією вирішення питання?

Особисто не знаю чому вони мене запрошують. Я приблизно розумію чому це може бути цікаво, бо в мене є відсторонений погляд на речі. По-перше, у сучасному світі не можна нічого вирішити, знаючи лише одну науку. Якщо ти фізик, ти не зможеш зробити якусь новину, якщо ти біолог — так саме. Проте якщо поєднувати фізику та біологію, то можна створити щось нове. Так само є і з політикою, і мандрами. По-друге, нічого нового не буде створюватися, якщо люди не будуть колаборуватися, якщо не буде не створюватися ніяких політичних рухів, громадських організацій. Можливо, саме досвід тривалих мандрів робить мене цікавим для них, коли ти бачиш зовсім не тотожні між собою країни, то можеш глянути на проблему під іншим кутом. Я 20 років буваю в Індії, тому можу порівняти зміну швидкості життя там, вона там в 5 разів вища ніж в Україні. Завжди було так: є еліта та середній клас, які прагнуть змін, а є велика маса, якій байдуже на все, що відбувається у її ж країні.

Можливо плануєте написати книгу ?

Банальна причина – я не маю часу. У мене є такі цікаві ідеї щодо маршрутів, де і куди можна їздити, що путівники можна писати, але навіть на це брак часу. Я думаю, що майбутнє не за художніми книгами, а за путівниками.

Залізниця крізь джунглі з Удагамандалама в Метупалаям, Індія. Фото: Євген Іхельзон

Розкажіть коротко про свою ідею, яку ви хотіли донести під час виступу на конференції Compass 2017?

Введення тревел блогів, написання статей про мандри ускладнюються у технології: контент має бути корисним, якісним і цікавим. Краще обрати дуже вузьку тематику, про яку ти будеш розписувати до найменших деталей. На жаль, українського контенту є замало, щоб конкурувати на світовій арені.

І на сам кінець про кулінарію. Поділіться будь ласка з читачами Explorer.life особливим рецептом з азійської кухні ?

Азійські смаки є унікальними: солодкі, солоні і кислі, водночас. Однією з найулюбленіших страв є дім-сам. Хоча його батьківщиною є Південний Китай, але, на мій погляд, найкращий дім-сам є в Малайзії. Якщо порівнювати з українською кухнею, то вони дуже схожі на наші вареники. Їхня начинка може поєднувати, на перший погляд, абсолютно різні смаки, наприклад, з креветок та свинини, чи навіть риби з м’ясом. Дім-сам перекладається з китайської – «насолода серця», «насолода душі». Хоча вони можуть бути смажені і приготовлені на пару, вважається дієтичною їжею. Якщо у мене є бажання готувати, то дома коштую здебільшого індійську кухню. Мені це легке приготувати, бо везу всі прянощі з Індії, а вони там завжди свіжі та ароматні.

Інтерв’ю підготовлено Юрієм Шивалою та Катериною Клименко

Юрій Шивала
  • 4 Posts
  • 0дописів
Телеведучий, громадський активіст та мандрівник. Отримав географічну освіту у ЛНУ ім. Івана Франка. Юрій також зняв документальні фільми про подорожі до інших країн.